25/01/2023 16:01
Місця несвободи: Слов’янськ 2014

Днями пресслужба «Укрзалізниці» повідомила про відновлення залізничного сполучення зі Слов’янськом. Попри загрозу обстрілів та регулярні «прильоти» в сусідньому Краматорську, понівечене війною місто намагається поступово повернутися до більш спокійного життя. Сьогодні в рубриці #місця_несвободи ми вирішили поговорити про Слов’янськ. Місто, якому судилося, одним з перших в Україні зустріти війну. 

12 квітня 2014. Слов’янськ. Восьма ранку. До будівлі міського відділку міліції під’їжджає мікроавтобус з озброєними чоловіками в масках. Вони називали себе «Російською православною армією». Керував ними громадянин РФ Ігор Стрєлков (Гіркін). Доволі швидко «православні воїни» захоплюють  Слов’янський міськвідділ міліції. 

Штурм Слов'янського міськвідділку міліції

В захопленій будівлі міськвідділку бойовики створили свій штаб. Тут, в одній з кімнат Слов’янської міліції проходили «трибунали». (Пізніше Стрєлков визнає, що на цих «військово-польових судах» виносилися і «розстрільні» вироки).  В розташованому неподалік ізоляторі тимчасового тримання облаштували в‘язницю для ворогів нової «влади». З квітня по липень 2014 в ІТТ утримувалося близько 80 осіб. 

Того ж дня, коли група «камуфльованих» захопила і будівлю міліції, «зелені чоловічки» збивають герб на фасаді Слов’янського міськвиконкому. Захоплена адмінбудівля перетворюється на в’язницю для «ворогів молодої республіки» та просто заручників, яких викрадали з метою викупу. Тут утримували представників ОБСЄ - громадян Німеччини, Чехії, Данії, Польщі на Швеції. Тут, в одному з кабінетів, тримали колишню очільницю міста, одіозну Нелі Штепу. 

Неллі Штепа

Того ранку вона закликала городян не чинити опору новоприбулим. Попри таку лояльність, вона стала одною з найперших заручниць. Згодом Штепа в одному з інтерв’ю розповість, що в полоні її били та змушували працювати на кухні. Тим часом її місце зайняв «народний мер» В’ячеслав Пономарьов. 

В’ячеслав Пономарьов

Тоді ж, у квітні 2014-го, «православні армійці» беруть під контроль місцеву пожежну частину. Дуже швидко, на її території виник блокпост. Тут бойовики зупиняли проїжджий транспорт та активно «поповнювали» свій «автопарк». Власників «віджатих» авто тримали в цьому ж місці, на території частини. 

Та найстрашніша катівня діяла в підвалах місцевого СБУ. Тут тримали особливо цінних для Гіркіна бранців. Зокрема, іноземних журналістів, міжнародних спостерігачів. Привозили сюди й місцевих -  проукраїнських активістів, комерсантів, полонених бійців ЗСУ чи просто випадкових перехожих, порушників комендантської години. 

Будівля СБУ в Слав'янську

Більшість з них перенесла нелюдські тортури. Електрошокер, штик-ніж, шило або свердло – і це ще не повний перелік знарядь, якими під час «допитів» користувалися місцеві «дізнавачі». 

- ...Поклали мене на живіт, руки-ноги за спиною зв’язані, і вони засаджували мені в спину ніж. Їм подобалося, коли у кістку, бо вони робили тріщину в ребрі, а потім цю тріщину розширяли, провертали. – Згадує колишній заручник.

- Шило в живіт штрикали, ноги пробивали. – Розповідає ще один колишній полонений, якому дивом вдалося вижити. 

Не виніс таких «допитів» в підвалі слов’янського СБУ горлівський депутат Володимир Рибак. Його тіло з розпоротим животом та чисельними слідами катувань згодом знайдуть на березі Сіверського Дінця. 

 

Володимир Рибак

Серед загиблих і четверо християн з місцевої церкви «Преображення Господня». Бойовики викрали їх як представників «ворожої», неправославної, конфесії. 

Умови, в яких утримували заручників, можна вважати окремим видом катувань. Тісні кімнати без свіжого повітря; порожні мішки чи шматки картону правили замість ліжка. Бранцям не дозволяли відкрити вікно, аби не почули, про що говорять охоронці, забороняли розмовляти між собою та спати вночі. 

...Все закінчилося влітку. В ніч проти 5 липня 2014 в окуповане місто увійшла українська армія. 


🔗 Докладніше ознайомитись з інформацією про незаконні місця несвободи в Слов’янську можна за посиланнями: