18 серпня у міській бібліотеці Кривого Рогу відбулася презентація книги «Жити попри все» — видання, в якому зібрано одинадцять особистих історій українських жінок, чиє життя змінила російська війна.

Зустріч розпочалася хвилиною мовчання на знак пам’яті про українських захисників, а далі прозвучали слова, які визначили тон усієї розмови:

«Сьогодні наша зустріч присвячена книзі, яку не просто читати, але яку надзвичайно важливо почути».

На зустріч із читачами приїхали представниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив і співавторка книги Марина Супрун, а також героїні та авторки історій Людмила Біленька й Галина Тищенко.

Представляючи видання, Марина Супрун наголосила: історії авторок дуже різні, але їх об'єднують біль, завданий окупантами, і сила пройти через випробування, говорити про них та надихати інших жити. Наприкінці видання є також рекомендації психолога щодо підтримки себе та близьких.

Першою власною історією поділилася сама Марина Супрун.Їй було 16 років, коли у березні 2022-го російські військові окупували її рідне Ягідне на Чернігівщині і в підвалі ув`язнили все село.

Зовсім інший вимір війни відкрила історія Людмили Біленької, представниці Об’єднання родичів зниклих безвісти «Либідь-Надія». Її син Роман був активним учасником Революції Гідності. Ще тоді він говорив матері, що Україні слід готуватися до війни. Згодом обрав для служби «Азов». 27 серпня 2014 року Роман потрапив у полон і відтоді мати чекає…

Пошуки починалися в час, коли ще не існувало нинішньої системи координації роботи з родинами полонених та зниклих безвісти. Людмила не знала навіть прізвищ багатьох товаришів сина — лише позивні.

Вона шукала через громадські організації, правозахисників, родини інших полонених.

«Уявіть: 12 років не мати чіткого розуміння того, в якому стані твоя дитина. Чи побачу я його? Чи зможу я його знайти і повернути?»

Але її розповідь була не тільки про очікування Романа. Вона говорила про силу об'єднання родин, які шукають своїх. Про маленькі перемоги, коли завдяки спільній роботі знаходилися люди, яких роками вважали зниклими.

«Ми можемо, як бачите, багато. Можливо, не все. Але якщо ми гуртом, якщо ставимо собі мету і намагаємося до неї йти, то можна дуже багато».

Третя історія, що прозвучала цього дня, належить Галині Тищенко, представниці громадської організації SEMA Ukraine.

У 2014 році Галина пережила окупацію Краматорська, бачила викрадення людей, насильство й катування. Після звільнення міста родина переїхала до Дмитрівки неподалік Києва, де майже вісім років будувала новий дім.

«Там уже точно ніякої війни не буде», — думали вони. Та 24 лютого 2022 року війна прийшла і туди.

Опинившись сама в окупованому селі і переживши насилля, Галина шукала сили у вірі та вишиванні. Вона читала вголос молитви, а серед вибухів і страху поверталася до незакінченої роботи — хрестик за хрестиком. Це допомагало триматися.

Спочатку говорити про пережите вона не могла. Але приклад інших жінок, які пройшли через катування й знайшли сили свідчити, змінив її рішення:

«Я буду говорити заради нашої країни. Заради тих людей, яких закатували. Заради жінок, чоловіків, дітей. Заради них. Заради пам'яті».

Під час зустрічі неодноразово поверталися до питання: навіщо знову проговорювати те, що так боляче згадувати?

Відповіді трьох жінок були різними.

Для Марини Супрун — щоб пам'ятали людей, які й сьогодні залишаються в окупації та полоні.

Для Людмили Біленької — щоб не дозволити зникнути історії її сина та інших українських полонених і щоб людина зі своїм болем не залишалася сам на сам.

Для Галини Тищенко — щоб свідчити про злочини Росії й говорити від імені тих, хто вже не може розповісти про пережите сам.

Але всі ці відповіді зрештою сходилися в одній точці: мовчання не лікує пам'ять.

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).