3 липня у Старій ратуші словацького міста Зволен відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію». Захід організував Східноукраїнський центр громадських ініціатив (СЦГІ) у співпраці з місцевими організаціями Ukrajinské centrum, Ľudskosť та Človek v ohrození. У презентації взяли участь упорядник книги та голова СЦГІ Володимир Щербаченко, співавторки видання Марина Супрун і Анастасія Козак, а також представники української громади та жителі Словаччини.

Відкриваючи зустріч, Володимир Щербаченко подякував словацьким партнерам за допомогу в організації заходу та наголосив, що книга створювалася насамперед для міжнародної аудиторії, аби пояснити європейцям, що насправді означає життя під російською окупацією.

Марина Супрун розповіла, що Східноукраїнський центр громадських ініціатив документує воєнні злочини Росії ще з 2014 року — незаконні затримання, катування, сексуальне насильство та інші грубі порушення прав людини. За її словами, після початку повномасштабного вторгнення стало очевидно, що світ потребує не лише юридичних доказів злочинів, а й людських історій, які допоможуть зрозуміти ціну окупації. Саме так виникла ідея книги «Коли не стукають у двері», створеної за підтримки німецької організації KURVE Wustrow.

Особливістю презентації у Зволені стала відкрита й подекуди гостра дискусія зі словацькою аудиторією. Володимир Щербаченко запропонував присутнім пригадати, як вони сприймали події 2014 року в Україні та що пам’ятають із тодішніх повідомлень медіа. Один із відвідувачів повторив поширений проросійський наратив про нібито причетність «грузинських снайперів» до розстрілів на Майдані. Українські учасники зустрічі зазначили, що вперше чують таке трактування, та навели факти про російську анексію Криму, участь російських військових у захопленні українських територій і системну дезінформацію, яка супроводжувала агресію від самого початку. Попри наведені аргументи, чоловік залишився на своїх позиціях і згодом покинув захід. Цей епізод наочно продемонстрував, наскільки стійкими можуть бути сформовані російською пропагандою переконання і чому безпосередній діалог з європейською аудиторією залишається важливою частиною протидії дезінформації.

Розповідаючи власну історію, Володимир Щербаченко повернув слухачів до Луганська 2014 року. Він згадав, як мирні громадські ініціативи поступово опинилися під тиском проросійських сил, як активістам почали погрожувати, а вулиці заповнили організовані групи, керовані з Росії. За його словами, тоді мало хто міг уявити, що інформаційна кампанія, пропаганда та вуличне насильство переростуть у повномасштабну війну.

«Мир потрібно берегти, тому що є держави, які прагнуть його зруйнувати. Війна може прийти у ваш дім по-різному», — сказав він, підкресливши, що російська агресія починається задовго до перших пострілів.

Не менш емоційною стала розповідь Анастасії Козак із Херсона. Вона згадала, як працювала в обласній науковій бібліотеці, будівлю якої згодом знищили російські обстріли, та як окупація змінила звичайне життя міста.

«Росіяни допомогли мені дізнатися, що таке порожні полиці магазинів, кількаденні черги за хлібом і страх увімкнути світло у власній квартирі».

За словами авторки, під час окупації вона продовжувала вести сторінки бібліотеки у соціальних мережах, підтримуючи жителів Херсона та нагадуючи, що місто залишається українським.

«Окупація — це дуже страшно. Я хочу, щоб ви знали про неї тільки з таких книг і ніколи не пережили її у своєму місті», — наголосила вона.

Після презентації учасники ще довго спілкувалися з авторами. Одна зі словацьких учасниць зустрічі зазначила, що книга дає можливість побачити війну очима людей, які її пережили, і назвала такі свідчення важливими для всієї Європи.

«Це історії реальних людей, які пережили страшні роки окупації. Таку книгу має прочитати якомога більше людей по всій Європі», — сказала вона.

Презентація книги відбулася за підтримки Нідерландського Гельсінського комітету та МЗС Нідерландів.