12 березня в Центральній бібліотеці Полтавської міської територіальної громади відбулася презентація книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022».

Книгу видано за ініціативи ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». У ній зібрано 11 історій жінок з різних регіонів України, які пережили окупацію, полон, катування, сексуальне насильство, втрату дому та близьких. Усі тексти написані від першої особи.

Презентація перетворилася на відверту розмову з аудиторією, де звучали не лише спогади авторок, а й реакції слухачів, питання та слова підтримки.

Одна із авторок книги Тетяна Товстокора - вчителька з Харківщини, яка пережила російську окупацію і була незаконно позбавлена волі за відмову викладати за російськими програмами.

Вона розповіла, як її життя поділилося на «до» і «після» війни. Її село опинилося в окупації вже на початку повномасштабного вторгнення. Жінка згадувала, як людям забороняли пересуватися без білих пов’язок, а цивільні автомобілі просто розстрілювали.

«Не можна було просто йти по вулиці. На одязі мала бути біла ганчірка. Машини, які їхали між селами, просто розстрілювали».

Попри небезпеку, вона разом із колегами таємно навчала дітей за українською програмою.

«Ми збиралися з колегами й хотіли навчати наших дітей за українськими програмами - десь під парканом, десь на лавці, десь у когось вдома».

Саме за це її затримали російські військові.

«Мене забрали, наділи мішок на голову. Я сиділа в камері без води, без повітря».

Однією з найемоційніших частин презентації стала розповідь Сталіни Чубенко - матері 16-річного Степана Чубенка, якого у 2014 році закатували проросійські військові так званої Донецької  «Народної Республіки».

Вона показала відео про свого сина та розповіла про його активну громадянську позицію. Жінка зізналася, що після трагедії вирішила жити далі заради пам’яті про сина:

«Я вирішила, що треба жити. Жити за двох».

Після виступів авторок слово взяли учасники заходу. Багато слухачів не стримували емоцій:

«Сьогодні відбулася не просто презентація - це жива книга. Ми зовсім по-іншому дивимося на цих жінок, які пережили це пекло».

«У мене мурашки, у мене сльози. Але це історії про життя і про силу наших українських жінок».

Після розповіді Сталіни Чубенко про сина Степана люди в залі говорили про те, що їм складно навіть аплодувати через біль цієї історії:

«Вибачте, що ми вам не дуже гучно аплодували, тому що це так боляче - аплодувати матері, яка втратила».

Слухачі також подякували їй за силу говорити про трагедію:

«Ми приклоняємося перед вами. Нам усім перемога, а вам здоров’я - довести те, що ви задумали заради свого сина».

Одна з учасниць також поділилася своїм враженням від історії Марини Супрун, яка пережила російський полон у підвалі школи в Ягідному. Вона зазначила, що цього разу побачила авторку зовсім інакше:

«Сьогодні ця дівчинка зовсім по-іншому доросла, ніж інші дівчата її віку. Ви сильна, ви красива, ви мудра».

Під час презентації наголошувалося, що книга є частиною роботи зі збереження свідчень про злочини війни. Учасників закликали читати книгу й поширювати ці історії.

На завершення пролунала пісня про надію — символічний фінал зустрічі.

Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).