У грудні 2025 року Східноукраїнський центр громадських ініціатив провів три взаємопов’язані заходи: 9-13 грудня - в Україні на Закарпатті та 28-29 грудня – за кордоном. Ці події стали не лише простором для підбиття підсумків, а й основою для планування роботи організації на наступний рік. Участь у зустрічах взяли партнери Центру, учасники попередніх проектів, люди із вкрай складним особистим досвідом війни, зокрема ті, хто перебував у полоні та окупації, втратив близьких та рідних, був змушений залишити свій дім. Не зважаючи на різноманітний склад  учасників їх всіх об’єднало бажання разом боротись за справедливе завершення війни та покарання злочинців.

*

Перший захід був присвячений осмисленню попереднього досвіду презентацій книжки «Жити попри все: розповіді жінок про війну 2014 та 2022» і пошукам шляхів вдосконалення проведення подібних заходів у майбутньому. У 2025 році Центр провів 36 таких презентацій у різних містах, які стали не лише культурними подіями, а й просторами для розмови про досвід війни, втрати та внутрішню стійкість. Учасники неодноразово наголошували, що в умовах війни такі зустрічі є важливими як форма підтримки й осмислення пережитого - це підтверджують і живі відгуки слухачів.

Зустріч розпочалася з вітального кола, де учасниці ділилися особистими змінами за рік і тим, як участь у книжковому проєкті вплинула на їхнє життя. Важливою частиною обговорення стало колективне визначення того, що для авторок книги означає «вдала презентація». Учасниці наголошували на необхідності адаптації формату до аудиторії, чіткого таймінгу та модерації:

«Витриманий таймінг - це повага до людей. Якщо це школа - це одна година, якщо інша аудиторія- можуть бути й три, але ми маємо вміти скорочуватися».

Окремо підкреслювалася роль модератора і важливість взаємодії з аудиторією:

«Презентація має проходити так, щоб люди могли дати відгук - питання, розмова після події, коротке відео».

Значна частина дискусії була присвячена презентаціям за кордоном – викликам у їх проведенням та можливостям, які вони відкривають. Учасники говорили серед іншого про необхідність пояснювати складні теми доступно:

«Ми маємо бути готові до складних питань - про війну, про державну підтримку, про те, чому українці вважають, що тема примирення однозначно не на часі. Це треба не замовчувати, а пояснювати».

Вперше системно обговорювалася ідея аудіокниги як процесу, що потребує навчання, підготовки голосу й емоційної роботи:

«Це не просто прочитати текст. Це робота з диханням, дикцією, зі станом, бо ці історії важко читати».

Другий і третій дні зустрічі були присвячені практиці - тренінгу по роботі з голосом, що стало першим кроком до реалізації цієї ідеї.

*

Наступний захід логічно продовжив попередній і був зосереджений на поглибленій роботі з презентацій книг «Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни», «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію». Його учасниками стали автори книг, колишні полонені та правозахисники, які працюють з темою війни і полону.

Під час групової роботи учасники зосередилися на визначенні цільових аудиторій презентацій, ключових меседжів і сенсів, а також на тому, чому людям важливо приходити на ці зустрічі та слухати ці виступи. Окремо обговорювали інструменти донесення змісту й нові формати поширення - короткі відео, аудіоформати, переклади англійською мовою та можливі презентації книжок для іноземного читача.

*

Завершальним елементом грудневого циклу заходів планування з майбутньої роботи стала зустріч 28-29 грудня 2025 року в тренінговому центрі ГО «Kurve Wustrow» у містечку Вустров у Німеччині. На цю зустріч СЦГІ зібрав тих українців, які зараз проживають поза Україною і які пережили полон та тих, які борються за звільнення своїх близьких; людей, які займаються адвокацією й культурною роботою в країнах ЄС.

Організатори одразу окреслили фокус зустрічі:

«Це відверта розмова про те, з якими проблемами ви стикаєтесь в країнах свого теперішнього проживання як люди із досвідом полону, і що ми можемо разом робити для їх вирішення».

Перший день був присвячений знайомству, обміну досвідом і проговоренню очікувань. Другий - плануванню майбутніх дій: які формати працюють у різних країнах, як доносити тематику війни в Україні до іноземної аудиторії, як залучати лідерів думок, університети, релігійні та правозахисні спільноти. Особливу увагу приділили книгам з особистими історіями українців про війну як інструменту міжнародного впливу:

«Ці історії працюють, бо вони про побутові, зрозумілі речі - як люди живуть без води, без дому. Через ці теми іноземцям легше зрозуміти війну».

Важливим результатом стало формування неформальної мережі майбутніх амбасадорів - учасники пропонували допомогу з організацією подій, контактами, участю у виступах.

Три грудневі заходи стали єдиним цілісним процесом, точкою старту для нового етапу роботи, де особисті історії перетворюються на спільну дію й довгострокову стратегію.