У Кременці, Тернопільської області в Кременецькому краєзнавчому музеї відбулася презентація книги «Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022», створеної Східноукраїнським центром громадських ініціатив. Це збірка історій одинадцяти жінок, які пережили полон, катування, знущання, втрату рідних і все те, що принесла російсько-українська війна.
Подія зібрала представників місцевої громади, музейників, науковців, волонтерів, переселенців та самих авторок - жінок, які зважилися говорити про свій досвід.
Одна із авторок, представниця об’єднання родин зниклих безвісти «Надія-Либідь» Людмила Біленька розповіла історію свого сина Романа - юриста, активіста, учасника Майдану та бійця полку «Азов», який зник безвісти у 2014 році після потрапляння в російський полон.
Вона згадала роки пошуків, установлення місцеперебування, співпрацю з міжнародними гуманітарними організаціями і постійну надію, яка не згасає. Їхня організація називається «Надія», і це слово, за їхніми словами, стало «формою опору» в умовах постійної боротьби:
«Ми ніколи не здамося. Ми або повернемо своїх дітей живими, або повернемо їх додому…» .
Далі до слова запросили пані Галину Тищенко, одну зі співавторок книги, представницю Sema Ukraine. Вона поділилася власною історією життя під окупацією Краматорська у 2014 році. На її очах забирали молодих людей, і ті зникали назавжди. Жінка також згадала обстріл 10 лютого 2015 року, коли неподалік від неї загинули двоє знайомих:
«Знесло голови обидвом - і чоловіку, і жінці, 200 метрів від мене» .
Війна переслідувала її навіть після втечі до Київщини: 24 лютого 2022 року російські війська увійшли до її села, і жінка пережила жорстокі знущання з боку російського військового.
«Я не буду мовчати, тому що я буду казати за тих людей, яких закатували живцем… Я кричу, що Росія - це країна-вбивця» .
Виступила також Марина Супрун, одна із співавторок книги, а також представниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив. Її розповідь в книзі - історія 16-річної дівчинки, яку разом з усім селом Ягідне російські військові загнали до шкільного підвалу. Вона згадувала про голод, спрагу, антисанітарію й постійні катування. Дівчина згадала жінку, чию 13-річну доньку росіяни вбили пострілом у голову під час спроби евакуації:
«Мама обернулася - а донька вже лежить без голови» .
Після виступів жінок у залі панувала тиша - важка, глибока, наповнена емоціями.
Учасники наголосили, що ці свідчення стануть доказами злочинів росіян на міжнародних трибуналах - так само, як записи очевидців нацистських злочинів.
Представники музею підняли питання про те, як правильно зберігати такі свідчення, як допомагати людям, які пережили подібне, та як працювати з усною історією.
Присутня історикиня Ірина Будаліна наголосила, що збирання свідчень - це не просто наукова справа, а моральний обов’язок перед минулим і прийдешніми поколіннями. Адже, за її словами, наш ворог не змінився з ХХ століття - змінилися лише його методи. І саме документовані голоси очевидців допоможуть світу це усвідомити.
Друге видання книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» та подальше її поширення стали можливими завдяки проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України», який втілює «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» за підтримки Kurve Wustrow — Центр навчання та взаємодії в ненасильницьких діях у рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).
