У Горішніх Плавнях відбулася презентація книги «Коли не стукають у двері» - збірки з 25 документальних історій українців, які пережили російську окупацію.
Книга створена за ініціативи ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» і підтримки німецької організації Kurve Wustrow. Спочатку її писали для іноземної аудиторії, аби пояснити доступною мовою іноземцям, що означає російська окупація. Але згодом авторським колективом вирішили, що ці свідчення необхідно почути й українцям.
На презентації в Горішніх Плавнях були присутні авторки Владислава Мерзлякова з Луганщини та Тетяна Черепанова з Бердянська. Вони ділилися особистими історіями окупації, втрат, евакуації та переосмислення цінностей.
«Зараз я проживаю в Києві та спілкуюся з колегами вчителями про те, що, на жаль, дуже багато людей навкруги нас не розуміють як це страшно опинитися в окупації. Чому з цим варто боротися, чому там варто навіть просто задонатити якісь 10 гривень. Я казала про те, що ми повинні їздити по Україні. Ми повинні говорити з людьми, тому що наші історії - це голос тих наших друзів і земляків, хто, можливо, уже нічого не скаже», - зазначила Тетяна.
Вона зазначила, що зараз активно долучається до презентацій аби бути цим голосом, казати про те, що люди, які обрали залишитися, вони обрали дім, вони не обрали окупацію, вони обрали залишити в себе вдома.
Тетяна до прикладу розказала історію свого учня Микита Ханганова, якого разом з Тіграном Оганнісяном у віці 16-ти років росіяни вбили за супротив:
«Хто сьогодні розкаже їхню історію? Багато згадують їх в день смерті. Але мало хто каже про те, що їхні тіла батькам не віддали. Про те, що хлопців поховали десь за містом у безіменній могилі».
«Моя ж історія про звичайний літній теплий вечір. Ми разом з племінниками сиділи на лавочці. Мама кликала нас їсти. Починається легкий дощ і сильний грім. Спочатку ми не розуміємо, що сталося, але потім ми зрозуміли, що це почався артобстріл», - розповіла інша авторка Владислава.
Організатори події наголосили, що історії з книги - це голоси тих, хто вижив, а іноді й тих, кого вже немає серед живих. Тож головна мета - не лише зберегти пам’ять, а й достукатися до сердець і нагадати: окупація - це не лише про зміну прапора і не дорівнює зупинці людських страждань.
«Я хочу віддячити цим неймовірним дівчатам, які приїхали, які відверто і чесно розказали про болюче, про страшне. Я бачила як в залі сиділи і витирали сльози ті, хто вас слухав. Я вам дуже дякую за те, що ви про це кажете», - поділилась відгуком одна із відвідувачок заходу.
фото:Ганна Ємець
Цю книгу підготували в рамках проєкту «Посилення громадянського суспільства для трансформації культури пам’яті – ненасильницькі зусилля для протидії війні Росії проти України» Східноукраїнський центр громадських ініціатив за підтримки «Kurve Wustrow — центр навчання та взаємодії у ненасильницьких діях» в рамках програми «Громадянська служба миру» (ГСМ).
