Незаконні виділення земель і незаконні забудови перестали бути винятково столичною проблемою. Дерибан поширився й на інші міста країни. Їхні мешканцізмушені поспішно опановувати досвід активістів  з міст-мільйонників, переймати в них ключові схеми розв’язання конфліктів. Однак, цих конфліктів можна й уникнути. Для цього спільноті варто поставити органам місцевого самоврядування низку запитань, отримати відповіді й таким чином зрозуміти, чи потрапляє місто до "зони ризику".

Відповіді на ці запитання мають дати комплексне уявлення про стан населеного пункту та показати слабкі місця, над якими треба працювати, щоб вони з часом не перетворилися на проблеми. Хто має працювати? Звісно, муніципалітет. Під пильним наглядом громадськості.

 Коли ви востаннє бачили план зонування вашого міста? А детальні плани територій? Ну хоч генеральний план? А коли востаннє чули про незаконні забудови в місті? Якби відповідь на перші питання була “нещодавно”, то останнє можна було би й не ставити.

Названі документи тільки здаля здаються страшними. Насправді саме вони головним чином регулюють питання забудов і реконструкцій у місті.

Генеральний план дозволяє бачити основні напрямки розвитку міста, план зонування розкаже про зони житлової та промислової забудов, а на детальному плані територій можна роздивитися все аж до меж прибудинкової території.

Макіївка — перше в Україні місто, де приймають генеральний план після ухвалення Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”. І перше місто, в якому проводяться громадські слухання щодо генплану.

Закон ухвалили у лютому, а порядок проведення громадських слухань уряд розробив наприкінці травня. Відтоді у громадян з’явився механізм захисту своїх інтересів при плануванні міста. Однак, наскільки результативним буде цей механізм - це ще під питанням.

Багато норм у постанові дозволяють зрозуміти: органи державної влади сприймають участь мешканців у плануванні та розвитку власного міста як формальність. А перша практика слухань свідчить про аналогічне ставлення й органів місцевого самоврядування.

 Більше 30 мільйонів громадян України не мають доступу до інформації про власне місто. 

 10-го травня вступив у силу закон "Про доступ до публічної інформації". Переважно про його плюси й недоліки висловлюються експерти з різних галузей, однак життя так званих "пересічних українців" також може змінитися завдяки новому закону.

Чи будуть ці зміни на користь громадян? І що треба зробити, щоби відбулося все ж покращення, а не "як завжди"? 

Можно, конечно, считать, что общественное обсуждение проекта градостроительной документации «Генерального плана г. Луганска» неформально начато после публикации 16 сентября 2009 года в газете «Жизнь Луганска» никем не подписанного сообщения. Почему неформально?
Во-первых, официальные сообщения обычно подписываются организатором. В данном случае Закон возлагает организацию общественного обсуждения на городской совет, его исполком или управление архитектуры и градостроительства городского совета.

Понад 30 мільйонів українських громадян проживає у містах. Переважна більшість цих людей не мають найменшого уявлення ані про механізми планування забудови власних населених пунктів ані про документи які визначають цей процес. Цікавитись цими питаннями громадяни починають лише тоді, коли на прибудинковій території їх багатоповерхівки, в улюбленому парку, чи на колишньому кладовищі, де поховані їх предки, з’являється будівельна техніка.

Генеральний план – це картина майбутнього міста, гарант безпеки мешканців та нормального розвитку сучасного міста. Останнім часом містами України пройшов бум перегляду та обговорення містобудівної документації, а в Луганську прийняття Генеральному плану очікується одразу після Нового року. Нажаль, цей процес, як правило, відбувається непрозоро та без належного контролю і участі громадськості. Так, у Києві Генеральний план було затверджено заднім числом. Не було враховано ні думки громади, ні думки експертів. Про обговорення кияни не чули, і про затвердження дізналися пізно.

В деяких містах чиновникам вдалося своєчасно згладити гострі кути, як наприклад, в Одесі. Так вийшло, що новий Генеральний план Одеси мав знищити ряд важливих з історичної точки зору районів міста, що у далеких радянських роках замість реставрації планували знести. А все через те, що проектувальники неуважно скопіювали частину сторінок старого Генерального плану у новий.

Важливим моментом є те, що значна частина такого вагомого містобудівного документу, як Генеральний план, засекречена та недоступна для пересічного мешканця, що не має потрібного «рівня доступу». Але незважаючи на секретність громадські обговорення основного містобудівного документу все таки відбуваються. Та як можна обговорювати те, що ховають можновладці під грифом «Секретно» та «ДСК» (для службового користування)? Генеральний план в першу чергу має захищати інтереси громади, а не приховувати незаконні дії можновладців. Цей містобудівний документ має розробляється з повним урахуванням інтересів жителів

«Наша газета» продолжает обсуждение Генерального плана города Луганска. Сегодня мы расскажем, почему его проект не подписали в санитарно-эпидемиологической службе города.

И это очень тревожный сигнал общественности. Дело в том, что в таких крупных городах санэпидконтроль почти всех сфер жизнедеятельности человека имеет огромное значение. Важно то, в каких санитарно-гигиенических условиях живут люди: чем дышат и какую воду пьют, как обезвреживаются коммунальные канализационные стоки и в каких местах они сбрасываются в природу, как воздействуют на человека всевозможные техногенные излучения? Далее, как соотносятся новостройки и комфорт проживания, есть ли достаточная инсоляция жилья и насколько достаточна зона отдыха вокруг многоэтажек. Это лишь часть того, что необходимо отразить в новом Генеральном плане города.

Этого требуют не только общее законодательство — о местном самоуправлении, государственные строительные нормы, но и специальное, например, Закон «О санитарно-эпидемическом благополучии населения» и его развитие — Положение о санитарно-эпидемиологическом надзоре в Украине. Дело в том, что в стране до сих пор не существуют сугубо санитарные нормы, они включены лишь в строительные нормы и правила (СНиП) в виде санитарных правил и норм (СанПиН). Но последние были разработаны еще во времена Советского Союза, и некоторые из них просто отстали от темпов современной жизни, например развития мобильной связи.