«Наша газета»
БОЙКО АННА

Як часто ми живемо з людьми поруч, але зовсім нічого про них не знаємо. Те ж саме відбувається і з містами. Здавалось, що про найближчих географічних сусідів ми повинні знати багато чого, але насправді буває навпаки. Наприклад, чи багато хто з луганчан були в російському Воронежі та знайомі з його історією та сучасністю? Інтерес не пустий, бо Луганська область межує з декількома областями Росії, у тому числі і з Воронезькою. Цю територіальну близькість завжди доповнювали добросусідські стосунки, особливо в прикордонних районах з обох боків. У рамках проекту «Транскордонний репортаж» луганські журналісти відвідали Воронеж і спробували скласти невеличкий «пазл», який об’єднує сукупність вражень та цікавих фактів про місто.

Культура та архітектура
Воронеж добре поєднує в собі величезну територію та домашній затишок. Це місто, в якому не відчуваєш себе чужим. У архітектурі збережено історичні будови, які вдало вписано у сучасний стиль. Хоча є і проблеми. Як і в Луганську, велику долю простору займає зовнішня реклама. От тільки ставлення у нас різні. Більшість мешканців Воронежа не дратує таке явище, а іноді навіть веселить, бо можна зустріти дійсно креативне рекламне рішення.
Втомившись від буденного ритму, можна відпочити в численних культурних закладах. Своєю красою та незвичністю вражає місцевий театр ляльок, драматичний театр, найбільший в Росії кінотеатр «Спартак» (у ньому шість кінозалів, боулінг-клуб, більярдний клуб, є «Театральне кафе» та дві затишні кав’ярні). Альянс Незалежних кінопрокатних організацій Росії (АНКО) визнав воронезький кінотеатр «Спартак» кращим кінотеатром 2006 року в Росії.
Особливо Воронеж відомий своїми пам’ятниками. Вулицями міста можна зустріти пам’ятник Висоцькому, Єсеніну, і навіть кошеняті «з вулиці Лізякова». Існує повір’я, що в того, хто потре праву лапку кошеняти, здійсниться будь-яка мрія.
Зараз відбудовуються всі парки, сквери, реставрується бруківка та набережна. А нещодавно з’явився острівець для молодят, до якого можна дістатися на човні. Там відбуваються вінчання. Взагалі, свадьби за традицією проїжджають сім мостів, а на одному з них вішають замочки, закріплюючи ними кохання.
Звісно, хочеться вірити, що і в Луганську парки отримають нове життя. На території міста повинні будуватися не тільки торговельні центри та супермаркети, але й місця, де можна відпочити душею, насолодитися природою.
Студентство
Воронеж – місто студентів. Велика кількість ВНЗ (більше 30) і спеціалізованих навчальних закладів забезпечує місто киплячим натовпом молоді. Влітку, відмічають жителі Воронежа, місто помітно пустішає у зв’язку з від’їздом студентів.
Вражає і творча атмосфера в університетах, технічне обладнання. Наприклад, Державний університет видає власну студентську газету, має радіостанцію, в ефірі якої можуть попрактикуватися журналісти-початковці, диктори. Коридори сповнено творчим настроєм: із радіоприймачів лунають приємні мелодії, студенти, зібравшись у коло, грають на гітарі. Хтось репетирує танці прямо в холі. Але найбільш шумний факультет – це факультет журналістики Воронезького державного університету. У цьому році факультету виповнюється 50 років. Світлана Князєва, студентка третього курсу, каже: «Безпосередньо під час лекцій ми можемо іти коридорами та співати, сміятися. Всі розуміють, що журналісти – люди творчі, Якщо поведінка не виходить за межі, то ніхто не зробить зауваження».
Люди
У Воронежі дуже багато приїжджих. Але корінного мешканця Воронежа можна впізнати за обличчям – трохи задумливим, мрійливим. В один голос молодь стверджувала, що у Воронежі найдобріші пенсіонери. І це дійсно так.
Цікаву річ ми помітили за всіма жителями. Мало хто знає назви вулиць. Люди просто запам’ятовують дорогу завдяки помітним будинкам, магазинам, пам’ятникам. Не вірячи у це стовідсотково, ми вирішили провести експеримент. Наближаючись до готелю «Арбат», який розташовано в центрі міста, ми запитували прохожих, як туди пройти. Стоячи майже під вивіскою, ніхто не зміг нам відповісти на запитання. Людина може йти вулицею Карла Маркса і не знати, що це за вулиця. Можливо, що це громадянин вважає, що дана вулиця в іншому кінці міста. Тому між собою почали звати Воронеж «безіменним містом». Але з якогось боку це навіть романтично: можливо, щасливі не тільки годин не відстежують, а ще й географічних об’єктів.
Транспорт
Нам, приїжджим, було дуже важко орієнтуватися в такому великому місті. Відстані між зупинками значно більші, ніж в Луганську, тому був страх заїхати не туди, куди треба. Через те більшу частину часу ми пересувалися пішки. Чому хочеться написати про транспорт? Здавалося б, нічого цікавого бути не може. Але ні. На відмінну від Луганська, у Воронежі ходять в основному великі автобуси. А вартість проїзду ненабагато дорожча – 10 рублів (2,5 грн.). Але найцікавіше в тому, що саме у Воронежі є такий вид транспорту, як безкоштовні автобуси. Скористатися ними (до речі, приємними на вигляд та комфортабельними) може кожен бажаючий. Такого немає в інших містах Росії.
Таксі, порівняно з Луганськом, недешеве. Проте закони однакові – проїзд вийде дешевший, якщо викликати таксі за допомогою диспетчера, ніж впіймати на вулиці.
Взагалі, говорити про Вороніж можна багато, але описати повністю неможливо. Для того, щоб зібрати весь «пазл», недостатньо кількох днів, проведених у цьому місті. Можливо, серед наших читачів є ті, хто був там і може додати своїх вражень та спостережень.
Для тих, хто тільки планує відправитися в гості до наших російських сусідів, хочеться повідомити, що в разі ностальгії за Луганськом, ви завжди можете поринути в українську національну атмосферу, відвідавши численні ресторани української кухні. І це також говорить про взаємне любов та звʼязок слов’янських націй.