КАПЛУНОВ ВАСИЛЬ

Новопсковщина. – №43. – 22 жовтня 2010 р. – С. 8.
Новопсковщина. – № 44. – 29 жовтня 2010 р. – С.8.
Новопсковщина. – № 45. – 5 листопада 2010 р. – С. 8.

1. Козаки чи свинопаси?

Відійшли в минуле просторікування про проблему – хто, «козаки чи свинопаси» (за висловом поета), заселяли нашу Приайдарщину. З часів Байди-Вишневецького, який у 50-х роках XVI ст. придінцевими степами привів запорожців у наш край, і до 30-х років XVIII ст., коли утворилися сотенні містечка Острогожського полку Української дивізії (як тоді звалася Слобожанщина), величезний простір колишнього Дикого поля заселявся козаками (запорозькими і слобідськими) та українськими селянами. Історики зазначають, що колонізаційні потоки з Подніпров’я були набагато потужнішими, ніж з Московії, тому українське населення в цих краях було переважаючим. Окрім того, кількість козаків завжди перевищувала кількість селян. В другій половині ХVІІ ст. виникають хутори і слободи, серед яких по Айдару від верхньої течії: Ровеньки (Ревеньки), Біла Лучка, Осинове, Закам’янка, Закотне та ін.
У 1732 р. відбулося переведення частини острогозьких козаків на Айдар. З цього часу північ нинішньої Луганської області (Старобільщина), схід Бєлгородської (Ровеньківщина) та крайній південь нинішньої Воронежчини стали належати до Острогожського слобідського полку, який був одним з п’яти полків тієї ж Української дивізії. Згадані слободи стали сотенними містечками. Принагідно відмітимо, що на чолі дивізії стояв бригадир (аналог запорозького гетьмана) та командир дивізії (по-запорозькому – кошовий отаман). Український дух був у назві дивізії, етнічному складі полків, козацьких, побутових і обрядових традиціях. Керували ж нею в різні часи люди зі специфічними неукраїнськими прізвищами: Банческул, Поскочін, Бринк, Оліц.

У 1765 р. слобідські козацькі полки були перетворені в гусарські. На цій даті закінчився традиційний (козацький) устрій та законодавчо вводився новий (загальноімперський) устрій Слобожанщини: Українська дивізія в складі п’яти полків була ліквідована, натомість утворено п’ять провінцій, серед яких наша, Острогозька. Я не великорос, але з гордістю пишу «наш Острогозьк», бо це містечко було засноване українськими козаками на чолі з полковником Дзиньківським (Зіньковським), бойовими соратниками Б. Хмельницького у визвольній війні з поляками. Шаную цього полковника, бо він має пряме відношення до нашої Приайдарщини – це за його проханням була споруджена одна з перших церков на берегах нашого Айдару: у 1669 році у Ровеньках (Ревеньках) була закладена церква на честь Святого Миколая, одного з найбільш шанованих «черкасами» святих. 
Отож, маємо дві дати: 1558 рік – початок дворічного перебування запорожців Байди-Вишневецького у наших краях, коли він наймався на службу до Івана ІV Грозного, захищаючи південні кордони його царства від нападів татар. Це початок діяльності «осадчих» на Гетьманському шляху, коли запорожці осідали в благословенній долині Айдару. Друга дата – 1765 рік. Між цими двома подіями і датами протягом двох століть йшов процес формування козацького укладу на Слобожанщині і Приайдарщині зокрема.
Потім були гусари, але це вже, як кажуть, з іншої опери. Козацтво, а потім і гусари з драгунами, зникли з соціально-політичної арени. Часом донські козаки специфічно оживляли пам'ять слобожан про їх військово-хліборобське (козацьке) минуле, наїжджаючи з плітками на бунтарів у часи двох революцій початку ХХ ст.
Процес оживлення пам’яті про козацький устрій в Україні матеріалізовувався у спробах реального відтворення козацтва в часи національно-визвольних змагань 1917-1921 років. На державному рівні в армії тогочасної Української Народної Республіки закріплювалася назва «козак» замість «солдат». Козаками себе називали вояки гайдамацьких (по-сучасному - гвардійських) полків Запорозького корпусу (згодом Окремої Запорозької дивізії), які перебували влітку-восени 1918 року на Приайдарщині по лінії Ровеньки – Білолуцьк - Кам’янка – Кантемирівка.
Навіть більшовики піддалися сплеску козацького руху в Україні, відродженню і популярності цього терміну серед населення і в тому ж 1918 році вони створили спочатку полк, потім корпус «червоного козацтва» під командуванням Є. Примакова.
Громадянська війна на теренах колишньої царської Росії поставила чергову крапку на козацтві: «червоне» реформоване, «жовто-синє» - інтерноване в польських таборах, «біле» - розсипалось по ресторанах від Балкан до Парижа.
Та відомо, що історія розвивається по спіралі. Козацтво завжди виходило на передній план, коли виникала потреба захищати своє прикордоння. Так було в часи українсько-татарських, польсько-турецьких, московсько-татарських, російсько-турецьких воєн. Так є і в наш час.

2. Сучасне козацтво на наших теренах

Незалежна Україна офіційно визнає себе позаблоковою державою, тому конфліктувати ні з ким не збирається. З цього посилання і випливає стан сучасного козацтва в Україні. По-перше, козацтво державою не підтримується. Морально – так! На всіх рівнях говориться, що Україна завжди була «Козакією». Але політично і законодавчо – ні, якщо не враховувати нічого не варті декілька Указів Президентів Кучми і Ющенка. По-друге, козацтво для держави «обуза», непотрібний тягар, адже фінансувати не те що козацтво, армію - несила! Ось таке відношення до козацтва української держави, точніше, ставлеників українського олігархату .
Але суспільство вважає інакше. Козацтво відроджується з його глибин, не оглядаючись на державу і свідомо очікуючи неприємностей від конфліктного світу. Чого варті кавказькі війни у сусідів чи світовий конфлікт між християнами і мусульманами! А варті вони того, щоб організовано відтворювався специфічний напіввійськовий соціальний стан – козацтво.
Та цей процес пішов настільки спонтанно, що пора б державі ввімкнути гальма і міцно взятися за кермо. Характерними рисами козацтва все частіше стають анархія і «отаманщина». За сплеском патріотизму і розвитком національної самосвідомості українців виникли десятки «всеукраїнських» козацьких організацій зі своїми гетьманами і генералами. Так, тільки у нас на Луганщині є: Українське козацтво «Лугарі», Козацьке товариство «Луга Кий», Союз козацького народу Луганщини, Окремий Слобожанський Козацький полк ім. Семена Палія, Міжнародна громадська організація «Козацтво Запорозьке», декілька спілок Донських козаків. В одному тільки Старобільську два чи три козацьких генерали, а що вже говорити про область! Блиск погонів і лампаси нагадують оперети, які автор цих рядків у студентські роки любив дивитися в Харківському театрі музичної комедії.
З іншого боку, процес зайшов настільки далеко, що виникають антиукраїнські формування Донського та Кубанського (!) козацтва. Але владі досі не здається дивним, що утворюються іноземні (то й що, що російські!) напіввійськові організації з організаційними центрами, розташованими за межами української держави.
А що ж у нас у Новопсковському районі? Місцева козацька громадська організація «Айдарська сотня» представляє лише одну всеукраїнську (вона ж міжнародна, державницького спрямування) – «Українське козацтво». Але болячок і тут вистачає, чого варта проблема місцевої козацької «печатки» чи суперечливих пунктів Статуту організації, що паралізують козацьку ініціативу.

3. А як справи у сусідів?

Російський одописець Г. Державін у свій час у творі «Песнь лирическая Россу» писав «На что тебе союз? О, Росс! Шагни, - и вся твоя Вселенна!». З 1462 по 1914 рік московське князівство, а потім Російська імперія щодня в середньому приростала на 144 квадратних кілометри. Простий підрахунок показує, що кожного року її територія приростала на 52600 кв. км. Приростала територією, рівною двом Луганським областям. Сьогодні російські козаки з гордістю заявляють, що «козаки створили Росію». Певною мірою це так і є, бо козацтво в Московії, а потім в Росії, розвивалося з швидкістю, пропорційною приросту території (експансії). Але так це стало лише після того, як Москва взяла козаків під свій контроль, кинувши їх на підкорення Сибіру, Забайкалля, Центральної Азії, Далекого Сходу, Північного Кавказу. Згодом в центрі Росії і на периферії козаки будуть виконувати поліційні і каральні функції. На щастя, цього уникли запорозькі і слобідські козаки, проте і без них станом на 1914 рік у складі збройних сил імперії було 12 козацьких військ: від Донського та Кубанського до Усурійського і Амурського.
Нині в російському козацтві ситуація та ж, що і до 1914 року: жорсткий державний контроль за козацькими організаціями. Козаки підпорядковані Головному управлінню козацьких військ при Президенті Російської Федерації. При Президенті існує дорадчий орган – Рада з козацьких справ. Фактично відновлюються ті структури, що існували на 1914 рік і, навіть, більше. В кожному федеральному окрузі існує ВКО (Войсковое казачье общество) зі своєю розгалуженою структурою – станицями в районних центрах.
Автор контактував з козаками Ровеньського станичного козацького товариства (РСКО) «Військове козацьке товариство - Центральне козацьке військо» Центрального федерального округу Російської Федерації – осавулом Бондаренком О., заступником отамана Кончаренком І., вахмістром Ковальовим С. Як істинні дипломати, ми оминали гострі кути власних проблем, домовились про встановлення зв’язків між районними організаціями, поділилися завданнями, які стоять перед козацтвом. Осавул Бондаренко:
- Задачи конкретной деятельности казаков Центрального федерального округа Российской Федерации сводятся, прежде всего, к служению Отечеству, стабилизации экономической и социальной обстановки, возрождению сельского хозяйства, сохранению и восстановлению храмов, воспитанию подрастающего поколения, коммерческой и производственной деятельности. РСКО организовано в декабре 2009 года, круг состоялся 30 апреля 2010 года, на котором меня избрали атаманом.
Старший вахмістр РСКО Ковалев С. П. – заступник начальника штабу з аналітичної роботи і зв’язкам з громадськістю:
- Наше казачье общество выполняет следующие функции: охрана общественного порядка в праздничные дни и по просьбе РОВД. Охрана Государственной границы РФ по согласованию с ПВ ФСБ России. Жаркий август 2010 года - казачьи дружины осуществляли патрулирование по предупреждению противопожарной безопасности в лесонахождениях и сосновых лесах. Все эти мероприятия проводились добровольно. Военно-патриотическое воспитание: планируется организовать казачий кадетский класс, но вопрос возникает с финансированием. В октябре-ноябре будет проводится перепись населения, и казаки будут осуществлять охрану пунктов переписи. Еще планируем организовать пожарную дружину, охранять школы, детские сады.
Сусідня держава, на відміну від України, міцно тримає в руках козацьке кермо. Військова форма у отамана – за кошти адміністрації району. В одному приміщенні з готелем козакам виділена кімната під офіс козацького товариства. У відділі освіти отаман користується комп’ютером і електронною поштою. Разом з тим, отамани-станичники, м’яко кажучи, були не зовсім задоволені відношенням держави до козацтва. Як завжди – не вистачає коштів… Доводиться просити грошей у керівників ровеньських підприємств. Дають? «Де вони дінуться…», - у відповідь. На їх питання - хто фінансує козаків з Новопскова, - я лише посміхнувся: «Тільки внески!»
Пізніше знайомий майстер з одного ровеньського підприємства підтвердив як очевидець, що бачив лист до генерального директора з проханням надати фінансову допомогу «для розвитку козацтва в Ровеньському районі». Не називаю підприємства і прізвища майстра через пікантність інформації. У відповідь на моє запитання, чи дав гендиректор гроші, майстер без дипломатії відповів: «Не знаю, думаю, що дав. Бо козаки можуть надати такі послуги директору, на які міліція не має права через перевищення своїх повноважень». Іншими словами, який з козаків «спрос», якщо потрібно буде з їх допомогою «стабілізувати соціальну обстановку»!
Та як би там не було, ностальгічні елементи виникають у кожного українця при відвідуванні російських Ровеньок, де (на відміну від українських Ровеньок!) в побуті і на вулиці використовується рідна говірка, де стоїть пам’ятник слобідському козаку з Української дивізії, де стоїть погруддя українському гетьману Б. Хмельницькому.
Замість післямови: хочеться вірити, що продовження буде.